Євроідіотизм замість холодного розуму: чому в Україні побачили зраду в угоді з Китаєм

Ще наприкінці червня уряди Китаю та України підписали міжурядову угоду про розширення співробітництва. Ця подія спровокувала скандал в Україні, бо міністерство інфраструктури повідомило про цю подію майже тиждень потому і лише після публікацій у китайських ЗМІ. До того ж, новим витком скандалу стали висловлювання голови фракції Слуги народу про те, що партія влади планує брати приклад з Комуністичної партії Китаю.

Загалом такий розворот до Китаю доволі просто пояснити, адже Китай пропонує інвестиції - гроші без надмірних зобов’язань, за які не вимагають політичних кроків шляхом зміни законодавства на кшталт проведення реформ чи боротьби з корупцією.

Тобто це не зобов’язує до дій, які суперечать лінії керівництва країни. Відповідно, Китай є способом диверсифікації надходжень грошей – економічної допомоги, кредитів і інфраструктурних проектів, які можна реалізувати в Україні, зміцнюючи транзитний потенціал.

Але Китай усе-таки висуває владі певні політичні умови – зокрема, це питання відмови України від участі у міжнародних кампаніях щодо захисту прав людини. Ми вже мали досвід, коли в обмін на поставки китайських вакцин до України ми мали відкликати свій підпис під резолюцією ООН на захист уйгурів у Китаї.

Якщо йти на більш поглиблену співпрацю з Китаєм, це може означати, що ми випадаємо із загальносвітових кампаній, які підтримуються Заходом – у першу чергу, США та Великобританією. Тож тут доведеться обирати що нам важливіше – гроші чи незадоволення з боку Вашингтону, пов’язане з відмовою України брати участь у важливих для Заходу кампаніях по тиску на Китай. Тим більше, що Вашингтон зараз занепокоєний посиленням Китаю і намагається утворити більш широку коаліцію для протидії.

Разом із тим, я не засуджую спробу керівництва Мінінфраструктури залучити китайські гроші для інфраструктурних проектів. В першу чергу, тих, що пов’язані з будівництвом доріг, залізниць, логістичних центрів, мостів, хабів – усьому тому, що сприяє транзиту українськими транспортними коридорами в Європу. Колись неодмінно режим Лукашенка впаде, а от побудовані транспортні коридори, які б зв’язали Чорне море з Балтійським, будуть затребувані. Бо уся транспортна інфраструктура, яка в Україні лише починається з будівництва доріг, потребує супроводжувальних проектів, тих самих хабів, логістичних центрів. І усе це вимагає коштів, у тому числі – і китайських.

читайте такожШантаж України вакциною від COVID-19: Китай відповів на гучне звинуваченняЗі свого боку, Китай реалізує достатньо амбітну мету – поясу від Китаю до Лісабона, де Україна також мала бути представлена своїми транспортними коридорами і інвестиції Китаю у розбудові цих коридорів для нас були важливими. І тут ми могли б домовлятися із Заходом, із тим же Вашингтоном, оскільки це не суперечить зобов’язанням.

Тобто треба було б пояснювати свої кроки, а не робити з цього хайп. Приховування інформації щодо підписання Мінінфраструктури меморандуму з Китаєм вже негативно вплинуло на формування думки Заходу стосовно щирості Києва як у планах євроінтеграції, так і співробітництва з КНР. Подібні речі не можна приховувати, бо вони викликають різноманітні домисли, інспірації та невірне трактування – це питання стратегічної комунікації міністерства інфраструктури, яке було недолугим.

Як на це відповість Захід? Варто зазначити, що ми вже мали проблеми з виділенням коштів з боку США, коли відмовлялися вирішити питання з Мотор Січчю. Також у нас були проблеми з МВФ та ЄС, у частині власного прочитання деформації ідей реформування судової системи. Нам чітко сказали, що без її реформування не буде кредитів, не буде посилення функцій НАЗК і НАБУ – не буде розуміння з боку МВФ у частині виділення кредитів. Відповідно, якщо не буде чіткого пояснення, що ми робимо з китайцями, реакція буде жорсткою.

Диверсифікувати надходження грошей необхідно, як і диверсифікувати економічну взаємодію.

Китай є світовою потугою, з якою Україна має мати постійний діалог і співпрацю, він має бути дружньою країною. І тут треба витримувати баланси – інколи говорити "ні" нашим американським друзям в частині Мотор Січі чи співпраці з Іраном. Але наші чиновники, на жаль, цього, по-перше, не вміють, а по-друге, не вміють балансувати – у нас є той самий євроідіотизм і в угоду йому згортаються усі інші напрямки співпраці.

У той же час варто пам’ятати, що Китай не є колонією РФ, скоріше навпаки – у нього є свої національні інтереси, які не збігаються з російськими. Намагання подати як вісь зла Китай та Росію не відповідає дійсності, бо у Китаю є свої позиції в Азії, по яким вони конкурують з РФ, різняться позиції по Афганістану, у Китаю також є своє бачення щодо прикордонних територій з РФ. Тож Китай бачить свій зв’язок з РФ досить специфічно – це більше використання Росії, ніж політичний взаємозв’язок.

Безперечно, Росія спробує скористатися хайпом навколо поглиблення співпраці України з Китаєм, але не більше того. Бо Китай розділяє політичний інтерес, де є російська присутність, з економічними чи власними національними. Китай, звісно, не проводитиме політики, яка може нашкодити його стратегічній співпраці з Росією, але якщо це стосується заробляння грошей, то вони на це підуть, незважаючи на будь-які застереження.

Віталій Кулик, директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства, спеціально для Главреду

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред