Хаотична вакцинація в Україні: кого прирікаємо на смерть

Нещодавно Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) закликала уряди країн вакцинувати щонайменше 10% свого населення до початку вересня.

Позиція ВООЗ не в тому, що цих 10 відсотків достатньо, а в тому, що країнам потрібно мати якісь чіткі цілі по вакцинації. У ВООЗ бачать, що країни, які розвиваються, сильно відстають у захисті навіть вразливих груп. Відповідно, для їх урядів озвучили орієнтир - мінімальну планку з кількості і дедлайн.

Це орієнтир і для урядів розвинених країн: якщо цей ліміт перейдено – поділіться вакцинами з сусідами по планеті. Однак і першим, і другим потрібно за найвищу мету ставити собі планку охоплення вакцинацією не 10%, а 80-85% населення. Хоч це не для всіх країн можливо цього року.

Інша справа – чи буде реалізований сенс, який закладався в ці 10%,– розподіл введених доз за правильними пріоритетами. Коли обмежений ресурс і пропускна здатність, то, відповідно, треба вакцинувати 10% найбільш вразливих груп.

Зараз, на жаль, вакцинація триває хаотично, за зверненням тих, хто мотивований і розібрався. В той же час усі інші або чекають, або відмовляються.

За останній тиждень приблизно 76% ін’єкцій вакцини відбувалося для людей, молодших 60 років. Це вказує на те, що в Україні відсутня система роботи з групами ризику. Якщо нам потрібно, щоб бабусі і дідусі йшли вакцинуватися і змінили свою думку щодо вакцин, то державі потрібно цим займатися за сучасними методологіями нейроекономіки. Тобто формувати потрібні поведінку і прихильності.

Загалом, якщо брати середню вакцинацію у 300 тисяч осіб на тиждень, то для досягнення 10-відсоткового рівня повного курсу вакцинації (двома дозами) нам потрібно ще приблизно 9,5 тижнів. Відтак, вакцинація такої кількості людей до середини жовтня не виглядає чимось нереальним.

Але вакцинація молодих і активних – це не та мета, яку ставила ВООЗ. Адже у такому випадку ми матимемо високий рівень госпіталізацій, переповнені лікарні і шалену смертність. Через що потребуватимемо нових локдаунів.

Для прикладу, категорія 80+ провакцинована в нас першою дозою на 5%, хоча летальність у цій групі аж 17%. Тобто виходить так, що саме цих людей ми фактично прирікаємо на смерть.

В Україні населення не любить жодних обов’язкових речей, але у випадку з вакцинацією, це все одно краще, ніж мати потім значну кількість померлих людей і багаторазові суворі локдауни.

Більше того, у законодавстві історично закладена можливість обов’язкових вакцинацій для окремих категорій людей. Це стосується працівників, в яких високий ризик зараження себе або поширення на інших. Найчастіше до таких відносять працівників сфери обслуговування, освіти і медицини, однак Мінздоров’я може легко змінювати перелік.

читайте такожКому вигідна пандемія? Одна відповідь точно є

Так само за законом можна проводити обов’язкову вакцинацію за епідемічними показаннями - у випадку загрози масового поширення небезпечної інфекційної хвороби.

В обох випадках – і за професією, і за епідемічними показаннями, відмова людини вважатиметься підставою для її відсторонення від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів.

Крім того, існує адміністративна і кримінальна відповідальність за порушення правил карантину. Це може бути механізмом обмеження урядом відвідування невакцинованими громадянами закладів з меншою соціальною важливістю (масові події, розважальні заклади і громадське харчування тощо).

У нас до таких методів можуть вдатися, але для забезпечення вакцинного імунітету у 85% населення поточної кількості вакцин не вистачить. Крім того, перш ніж примушувати, варто переосмислити підходи до комунікації, бо поки що вона відбувається лише формально і жодним чином не змінює поведінки людей.

Вадим Арістов, стратег, інфекціоніст, консультант з управління змінами, спеціально для Главреду

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред