Чи вирве Росія гнилими зубами Україну у НАТО і Заходу

Дуже важливо, що лідери НАТО напередодні зустрічі президентів США та Російської Федерації Джозефа Байдена та Володимира Путіна чітко артикулювали позицію Альянсу щодо України: українська держава рано чи пізно стане членом НАТО. У такий спосіб Путіну дали зрозуміти, що Україна буде членом Альянсу, а тому свої "червоні лінії" він може малювати де завгодно, але до української держави вони не мають жодного відношення. Це – важливий момент, який Путін повинен буде врахувати під час розмови із Байденом у Женеві.

Загалом, для України пролунав позитивний сигнал, але не вистачає конкретики, яка вже давно повинна бути сформульована. Тоді не виникали б риторичні запитання: "чому Україна не в НАТО?", "коли вона буде в НАТО?" тощо. Якби Україна та країни Альянсу спромоглися до підготовки конкретного плану дій, після виконання якого наша країна одразу отримала б умовний ПДЧ, багато питань знялися б із порядку денного.

На превеликий жаль, ми й досі чомусь не можемо запропонувати НАТО такий план дій, а, відповідно, Альянс не реагує на цю реальність і запрошує нас продовжувати займатися реформами. А реформи – це справа безкінечно, вони тривають постійно, і, до речі, всі країни НАТО проводять реформи.

Тому Україні варто рухатися шляхом, який вона один раз уже пройшла з Європейським Союзом – підготувати план дій, як колись по безвізу, виконати його і отримати бажаний результат. Тоді в обох сторін буде розуміння того, чого ми хочемо один від одного. Та й Україна розумітиме: якщо вона виконала погоджений план за рік, значить, вона отримає ПДЧ. І тоді знову-таки у нас не виникатиме питань "коли" і "чому".

У 2008 році Захід ще продовжував сподіватися на те, що Путін – це лідер нового типу, адже ще у 2003 році він говорив про те, що Росія розглядає можливість вступу до НАТО. Тоді Путін ще асоціювався з реформаторами, економіка РФ тоді зростала, а зв'язки Росії із Заходом зміцнювалися. Тобто тоді відбувалося те, що Захід сприймає як позитив. На цьому тлі надати Україні та Грузії ПДЧ означало різко загальмувати та відмовитися від взаємовигідної співпраці, надій і т.д.

Сьогодні ж ми маємо кардинально протилежну ситуацію, коли Росія є загрозою, і це визнано в усьому цивілізованому світі, коли проти РФ ведеться політика стримування та політика економічних і політичних санкцій, коли Путіна називають "убивцею", причому не тільки журналісти, але й ключові політичні діячі. Тобто за сьогоднішніх обставин фраза про те, що Україна стане членом НАТО, має зовсім інше звучання, тому що обставини змінилися не на користь Російської Федерації.

Чи не відреагує Путін на заяви щодо членства України в НАТО більш агресивними кроками щодо нашої країни? Думаю, ця тема обговорюватиметься на зустрічі Путіна і Байдена: йому окреслять варіанти дій, зокрема, на випадок якщо він раптом почне поводитися агресивніше – йому покладуть на стіл перелік кроків, які будуть здійснені у відповідь, і вони на нього справлять витверезвлюючий вплив, бо Путін зрозуміє, що йому це буде дуже дорого коштувати.

Україна все більше і більше сприймається на Заході як частина цивілізованого світу, яка ще знаходиться у "передпокої" колективного Заходу, яка ще не є членом ні ЄС, ні НАТО, але, разом із тим, вона вже зовсім по-іншому сприймається. Якщо подивитися очима будь-якого західного політика чи експерта на пострадянський простір, то ми побачимо чітку картину: з одного боку, Росія і Білорусь – осередки тоталітаризму і несприйняття західних цінностей, а з іншого – Україна, Грузія і Молдова, які явно тяжіють до західного простору. Виходячи з цього, важко уявити, що можуть знайтися речі, які Заходу здадуться настільки вигідними, що він зможе пожертвувати Україною, Грузією і Молдовою.

У стратегічному значенні Україна для США є принципово важливим суб'єктом міжнародних відносин, тому що успіх української демократії – це пролог до можливого успіху демократії на всьому пострадянському просторі. Хіба що за виключенням Росії, бо там ситуація наразі безперспективна.

Втім, так само, як для США, Україна є стратегічно важливою і для Росії. А тому виникає питання, чи не спробує Росія "вирвати зубами" Україну з рук Заходу. Однак, що стосується "зубів", то Путін не так давно казав, що Росія "дасть по зубам" усім, хто посягне на "свящєнную русскую зємлю". Але насправді "зуби" у Росії гнилуваті. Попри те, що Путін активно розмахує "ядерною палицею", економіка РФ стрімко наближається до нуля. Російська економіка – це економіка сировинного додатку, і зараз цей додаток стає не західним, а східним, тобто переорієнтовується на Китай, але від цього економіка Росії не стає сильнішою. Тому у Путіна навряд чи вистачить ресурсів для того, щоб протистояти США.

А Штати дуже делікатно, не оголошуючи це на телеканалах, втягують Росію у гонку озброєнь. Мабуть, Вашингтон має на увазі досвід спочилого а бозі СРСР, який свого часу надірвався в цій самій гонці і сконав навіть швидше, ніж на це розраховували. Тому це нормальна тактична лінія, яка приведе Росію до того самого фіналу.

Володимир Огризко, керівник Центру дослідження Росії, дипломат, екс-міністр закордонних справ України, спеціально для Главреда

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред