Текст на языке оригинала (украинский):
Україна зіткнулася з найжорсткішою демографічною кризою за всю свою сучасну історію. Мільйони людей виїхали за кордон, сотні тисяч мобілізовані, а народжуваність досягла історичного мінімуму. Проте на тлі цієї катастрофи багато тилових громад продовжують жити в ілюзіях 2022 року, коли внутрішньо переміщені особи (ВПО) сприймалися виключно як гуманітарний тягар.
Для значної частини місцевих чиновників переселенці – це досі люди, яким потрібно виділити ліжко-місце у переобладнаному спортзалі, видати продуктовий набір і чекати, поки вони повернуться додому. Але ситуація розвивається таким чином, що багатьом нашим співгромадянам повертатися вже не буде куди: міста зруйновані вщент і програма їх відновлення триватиме багато років вже після війни. І питання постає в іншому: або вони залишаться в Україні, або поїдуть. І вже ніколи не повернуться.
Недалекоглядний підхід місцевої влади – це шлях до стрімкої економічної деградації самої громади. Сьогодні найактивніші ВПО з прифронтових регіонів – це кваліфіковані лікарі, інженери, вчителі, слюсарі та підприємці, які перевозять свій бізнес. Вони шукають не тимчасовий прихисток, а місце для повноцінного життя та самореалізації. Ті громади, які першими усвідомлять, що переселенці – це потужний економічний драйвер та унікальний шанс на оновлення людського капіталу, виграють битву за своє майбутнє.
За наявною інформацією держава через Міністерство розвитку громад та територій вже почала кардинально змінювати підходи, переходячи від створення тимчасових модульних містечок-гетто до реалізації комплексних проєктів соціального житла. Нова концепція передбачає формування банку соціального житла, де квартири не передаються у приватну власність. Натомість житло надається на засадах пільгової оренди, а зібрані кошти реінвестуються у подальше будівництво. Ключовий принцип – житло будується на територіях із високою економічною активністю та реальним запитом на робочу силу.
Спільно з керівництвом військово-цивільних адміністрацій в регіонах ця філософія вже втілюється в життя через конкретні масштабні проєкти:
Логіка цих проєктів прагматична: житло будується не для утриманців, а для тих, хто працюватиме на місцевих підприємствах, у школах чи лікарнях. Працевлаштований переселенець – це податок на доходи фізичних осіб (ПДФО), який наповнює місцевий бюджет. Це нові клієнти для локального бізнесу: від перукарень до продуктових ринків. Це нові діти в напівпорожніх школах, що рятує їх від оптимізації. Місцеві ради, які продовжують сприймати ВПО виключно через призму соціальних виплат і чекають на закінчення війни, дуже скоро виявлять, що в їхніх містах просто не залишилося кому працювати і платити податки.